Середа, 22 Вересня, 2021

Таємниці Маріуполя: що сталося з особняком архітектора Нільсена

Унікальний, величний, а нині розграбований і покинутий. Таким мариупольці та гості міста бачать будинок відомого архітектора Нільсена останні десятки років. Особняк розташований навпроти Міського саду за адресою: вулиця Семенишина, 49. У народі садибу називають “будинком німф, які плачуть”. Звідки пішла така цікава назва? Про це та багато іншого читайте в нашій статті на mariupol-future.com.ua.

Трохи історії

У роки Другої світової війни був знищений міський архів, який зберігав у собі інформацію про маріупольську архітектурну спадщину. Згідно відомостей, що містяться у сторонніх документах, та спогадам місцевих старожилів, особняк був побудований на початку XX століття Віктором Олександровичем Нільсеном (1871 – 1949). Він приїхав із столиці на запрошення місцевої управи, щоб зайняти посаду міського архітектора.

В ті роки Маріуполь гостро потребував чистої питної води, особливо у спекотне літо. Віктору Нільсену доручили створити проект міського водопроводу, з чим молодий архітектор відмінно впорався. Завдяки його старанням, водопостачання отримали дві третини жителів. Після цього довіра до архітектора істотно виросла, разом з цим прийшов і матеріальний успіх. Віктора Олександровича обрали депутатом у маріупольську думу.

Але, повернемося до особняка. Будинок побудований Нільсеном для своєї сім’ї. В ньому архітектор прожив до жовтневої революції, поки садиба не експропріювали більшовики.

Під “уважним керівництвом” комуністів будинок поступово почав руйнуватися. З розкішного особняка він перетворився спершу на дитячий сад, а пізніше тут відкрили інспекцію екологічною безпеки.

Особливості будинку Нильсена

Одноповерховий особняк видатного архітектора був виконаний в стилі модерн. Високий дах, розкішна ліпнина і візерунчасті карнизи – усі елементи будинку показували смак та професіоналізм автора. У кутовій частині красувалася декоративна вежа з напівкруглим вікном зі шпросами, виконана витонченими пластичними лініями. Завдяки оригінальним барельєфам будівля викликала величезний інтерес у городян. Прикрасою центрального фасаду виступав гранований еркер з масивним фронтоном на ступінчастому ризаліті. Задній фасад був більш стриманий – декоративні елементи частково повторювались, але без еркера.

Як і більшість історичних будівель, садиба Нільсена має свою легенду. Одна з них якраз пояснює, чому особняк називають “будинком німф, які плачуть”. Згідно з легендою, свою будову Віктор Олександрович присвятив дочці, що померла від тифу. Це стало сильним ударом для Нільсена. У її честь він розмістив на будинку об’ємний жіночий профіль. Коли йде дощ, за профілем стікають краплі, немов сльози. Створюється враження, що німфа плаче про загиблу дівчину. Є оповідь, що ночами, коли погана погода, з садиби доноситься плач.

Чи є майбутнє у особняка

На початку 2000-х років садибу уподобали бездомні. Вони легко пробиралися всередину будівлі, влаштовуючи там безлад. Вандали відрізали підлогу та обшивку, вирвали проводку. Зараз усі двері в будинку забиті, а на вікнах з вибитими стеклами встановлені грати. Потрапити на територію двору можна тільки одним способом – обійшовши гаражний кооператив.

На превеликий жаль, будівля не включена в реєстр пам’ятників архітектури. Вона досі належить приватній особі, тому ні держава, ні місто не можуть займатися її реконструкцією. У 2016 році Оксана Гринько, яка на той час обіймала посаду начальника департаменту культури та туризму міської ради, повідомила, що ініціювати внесення особняка до списку пам’ятників місцевого значення може як міська громада, так і громадська організація.

Відомо, що профільні департаменти зібрали необхідні документи, щоб визнати садибу культурною спадщиною. Цей статус дозволить впливати на власника, щоб той відреставрував будинок. Якщо він відмовиться, то влада може викупити особняк примусово.

Latest Posts